ВИЩИЙ АРБIТРАЖНИЙ СУД УКРАЇНИ
РОЗ'ЯСНЕННЯ
вiд 21.07.92 р. N 01-6/856
Арбiтражнi суди
України
Про деякi питання практики вирiшення спорiв, що виникають з перевозок
вантажiв автомобiльним транспортом
Iз змiнами i доповненнями, внесеними
роз'ясненням Вищого арбiтражного суду України
вiд 18 листопада 1997 року N 02-5/445
З метою однакового i правильного застосування законодавства при
вирiшеннi спорiв, що виникають з перевозок вантажiв автомобiльним
транспортом загального користування, Президiя Вищого арбiтражного суду
України вважає за необхiдне дати такi роз'яснення.
1. Пред'явлення позовiв, що виникають з перевозок вантажiв
автомобiльним транспортом
1.1. Вiдповiдно до статтi 365 Цивiльного кодексу України i статтi 159
Статуту автомобiльного транспорту Української РСР (далi - Статут) до
пред'явлення автотранспортному пiдприємству позову, що пов'язаний з
втратами, недостачами, псуванням або пошкодженням вантажу,
розрахунками за перевозку, стягненням штрафiв, а також з iнших
пiдстав, якi випливають з цього Статуту, обов'язкове пред'явлення до
нього претензiї.
Позови можуть бути пред'явленi до автотранспортного пiдприємства
вантажовiдправником чи вантажоодержувачем тiльки у випадках повної або
часткової вiдмови задовольнити їх претензiю або неодержання у
передбаченi статтею 166 Статуту строки вiдповiдi на претензiю.
Клопотання позивача або вiдповiдача про залучення до участi в справi
iншого вiдповiдача - автотранспортного пiдприємства пiдлягає
задоволенню лише за умови вжиття щодо нього заходiв доарбiтражного
врегулювання спору. Якщо таке залучення здiйснюється за iнiцiативою
арбiтражного суду, то додержання порядку доарбiтражного врегулювання
спору необов'язкове (стаття 24 Арбiтражного процесуального кодексу
України).
1.2. Питання про те, кому належить право на звернення з претензiєю та
позовом, пов'язаними з перевезенням вантажiв, вирiшується в залежностi
вiд предмету спору. Так, вiдповiдно до статтi 160 Статуту у випадках
втрати вантажу таке право надане вантажовiдправнику або
вантажоодержувачу, а при недостачi, псуваннi чи пошкодженнi вантажу -
вантажоодержувачу.
Щодо претензiї та позовiв про стягнення штрафу за прострочку в
доставцi вантажу при мiжмiських перевезеннях (стаття 138 Статуту), то
право на пред'явлення претензiй та позовiв також надане
вантажоодержувачу.
1.3. Стаття 163 Статуту передбачає можливiсть передачi права на
пред'явлення претензiй та позовiв, зокрема, вантажоодержувачем
вантажовiдправнику i навпаки, що засвiдчується переуступочним написом
на товарно-транспортному документi (параграф 5 роздiлу 10 Правил
перевезень вантажiв автомобiльним транспортом (далi - Правила).
Переуступка такого права може мати мiсце за попередньою згодою iншої
сторони.
Оформлення переуступки права окремим листом чинним законодавством не
передбачено. Однак, якщо автопiдприємство, незважаючи на недодержання
правил оформлення переуступки права, прийняло i розглянуло претензiю
по сутi, воно не може потiм посилатися на те, що позов пред'явлений
неналежним позивачем.
1.4. Обов'язковою умовою додержання претензiйного порядку є
своєчаснiсть пред'явлення претензiї та додання до неї документiв,
необхiдних для її розгляду (статтi 164 i 165 Статуту).
Вiдповiдно до статтi 164 Статуту претензiї автотранспортному
пiдприємству можуть бути пред'явленi протягом шести мiсяцiв, а про
сплату штрафiв - протягом 45 днiв. Оскiльки Статутом не встановлений
строк звернення з претензiєю про повернення стягнутих у безспiрному
порядку штрафiв, слiд виходити з того, що такi претензiї
пред'являються протягом шести мiсяцiв.
Якщо перевiзник прийняв i по сутi розглянув претензiю, пред'явлену з
порушенням встановленого строку, вiн пiзнiше не може посилатися на цю
обставину, як на пiдставу припинення провадження у справi.
Згiдно з параграфом 16 роздiлу 10 Правил до претензiйної заяви повиннi
бути доданi документи, що пiдтверджують претензiю. Перелiк таких
документiв наведений в параграфах 9 - 13 цього роздiлу Правил.
У випадку вiдсутностi цих документiв автотранспортне пiдприємство має
право у десятиденний строк з дня одержання претензiї повернути її
заявниковi з зазначенням причин повернення. За таких обставин заявник
може додати до претензiї необхiднi документи та знову звернутися з
претензiєю, але в межах строкiв, встановлених статтею 165 Статуту.
Таким чином, якщо перевiзник повернув неналежно оформлену претензiю у
десятиденний строк, то первiсне звернення з претензiєю без необхiдних
документiв не зупиняє перебiгу строку, встановленого для пред'явлення
претензiї.
При порушеннi автотранспортним пiдприємством наданого йому
десятиденного строку для повернення претензiї, яку пред'явлено без
необхiдних документiв, вона вважається прийнятою до розгляду.
1.5. У тих випадках, коли автотранспортне пiдприємство вiдмовилося
розглянути претензiю по сутi з посиланням на порушення
вантажоодержувачем (вантажовiдправником) претензiйного порядку, а
позивач оспорює правомiрнiсть цiєї вiдмови i вважає, що такий порядок
додержаний або окремi порушення мали мiсце з вини перевiзника,
арбiтражний суд повинен прийняти позовну заяву i розбiжностi щодо
цього питання вирiшити у засiданнi.
Якщо арбiтражний суд визнав претензiйний порядок додержаним або вину
перевiзника, що позбавило позивача можливостi пред'явити належно
оформлену претензiю, позов пiдлягає вирiшенню по сутi.
1.6. Претензiї, що випливають з перевезення вантажiв, пред'являються
автотранспортному пiдприємству, що видав вантаж, а в разi повної його
втрати - автотранспортному пiдприємству, яке прийняло вантаж до
перевезення (стаття 161 Статуту).
Перевезення вантажiв у мiжмiському сполученнi з завантаженням у
b`mr`fnb3dop`bmhj` i вивантаженням у вантажоодержувача (система
наскрiзного руху) здiйснюється через обласнi транспортно-експедицiйнi
пiдприємства, якi виписують товарно-транспортнi документи (пункти 7 та
8 Положення про органiзацiю i виконання мiжмiських та
мiжреспублiканських перевозок вантажiв автомобiльним транспортом в
УРСР, затверджене наказом Мiнiстерства автомобiльного транспорту
України вiд 14.07.86 р. N 159).
Отже, автотранспортним пiдприємством, що прийняло вантаж до
перевезення, вважається обласне транспортно-експедицiйне пiдприємство,
до якого у випадку повної втрати вантажу слiд пред'являти претензiю.
Якщо приймання вантажу до перевезення здiйснило автотранспортне
пiдприємство без оформлення через обласне транспортно-експедицiйне
пiдприємство, претензiї i позови про втрату вантажу належить
пред'являти до цього автотранспортного пiдприємства - володiльця
автомобiля.
1.7. Арбiтражний процесуальний кодекс України не встановлює строку
звернення з претензiєю до порушника майнових прав i законних iнтересiв
пiдприємств i органiзацiй. Щодо претензiй автотранспортних пiдприємств
до вантажовiдправникiв (вантажоодержувачiв), то з цього питання слiд
керуватись статтею 165 Статуту згiдно з якою претензiї
автотранспортних пiдприємств, що випливають iз Статуту, пред'являються
вантажовiдправникам або вантажоодержувачам протягом двох мiсяцiв.
Порядок обчислення цього строку встановлений пунктами "а" та "б"
останнього абзацу статтi 165 Статуту.
Такий же, тобто двомiсячний, строк наданий вантажовiдправнику та
вантажоодержувачу для розгляду претензiї автотранспортного
пiдприємства (стаття 166 Статуту).
1.8. Статут не допускає пред'явлення вимог вантажоодержувачiв
(вантажовiдправникiв) i автотранспортних пiдприємств на суму до 10
карбованцiв по кожному товарно-транспортному документу, за винятком
вимог щодо втрати i недостачi вантажу. Тiльки при постiйних їх
взаємовiдносинах Статут допускає можливiсть об'єднання вимог на суму
менше 10 крб. по результатах вивiрення розрахункiв за мiсяць (стаття
162 Статуту).
З введенням в дiю Арбiтражного процесуального кодексу України наведене
обмеження права на пред'явлення претензiй i позовiв не застосовується.
Не можна також керуватися останнiм абзацем статтi 167 Статуту,
вiдповiдно до якого спори з пiдприємствами i органiзацiями
автомобiльного транспорту на суму до 100 карбованцiв вирiшуються
вищестоящими вiдносно вiдповiдача органами, рiшення яких є остаточним.
2. Строки позовної давностi i початок їх перебiгу
2.1. Вiдповiдно до статтi 366 Цивiльного кодексу України та статтi 167
Статуту для позовiв вантажовiдправникiв i вантажоодержувачiв до
автотранспортного пiдприємства, що випливають зi Статуту, встановлений
двомiсячний строк позовної давностi.
Перебiг цього строку починається з дня одержання вiдповiдi на
претензiю або з дня закiнчення строку, встановленого для вiдповiдi,
тобто трьох мiсяцiв при перевезеннях в автомобiльному сполученнi,
шести мiсяцiв у прямому змiшаному сполученнi i 45 днiв по претензiях
про сплату штрафiв (стаття 365 Цивiльного кодексу України та стаття
166 Статуту).
2.2. Для позовiв автотранспортних пiдприємств до вантажовiдправника
(вантажоодержувача), що випливають iз Статуту, статтею 366 Цивiльного
кодексу України та статтею 168 Статуту встановлений шестимiсячний
строк позовної давностi. Цей строк обчислюється з дня настання подiї,
що стала пiдставою пред'явлення позову.
Для позовiв про стягнення штрафу за непред'явлення вантажу, у
передбаченому договором (разовим замовленням) обсязi перебiгу строку
позовної давностi починається з дня закiнчення строку, встановленого
для звiрення записiв в облiковому документi по виконанню договору або
разового замовлення (параграф 23 додатка 2 до роздiлу 1 Правил).
2.3. Арбiтражний суд має право поновити строк позовної давностi, якщо
визнає поважною причину його пропуску (ч. 2 статтi 80 Цивiльного
кодексу України).
3. Межi вiдповiдальностi автотранспортних пiдприємств,
вантажовiдправникiв та вантажоодержувачiв
3.1. Вiдповiдно до статтi 127 Статуту автотранспортнi пiдприємства (у
тому числi транспортно-експедицiйнi), вантажовiдправники та
вантажоодержувачi несуть матерiальну вiдповiдальнiсть за порушення
зобов'язань, що випливають з договору перевезень вантажiв, на пiдставi
Статуту.
Будь-якi угоди мiж ними, що мають на метi змiнити вiдповiдальнiсть або
звiльнити вiд вiдповiдальностi, покладеної на них Статутом або
Правилами, не мають сили.
Таким чином, автотранспортнi пiдприємства вантажовiдправникiв i
вантажоодержувачi в разi невиконання або неналежного виконання
зобов'язань, що випливають iз Статуту, несуть матерiальну
вiдповiдальнiсть в межах, передбачених вiдповiдними його статтями
(стаття 153 Статуту).
3.2. За загальними нормами цивiльного законодавства особа, яка не
виконала зобов'язання або виконала його неналежним чином несе майнову
вiдповiдальнiсть лише при наявностi вини, крiм випадкiв, передбачених
законом (стаття 209 Цивiльного кодексу України).
Щодо пiдстав покладання вiдповiдальностi на автотранспортне
пiдприємство, вантажовiдправника та вантажоодержувача, то поряд iз
застосуванням принципу вини, Статут передбачає випадки, коли
встановлену ним вiдповiдальнiсть зазначенi особи несуть незалежно вiд
їх вини.
Так, дослiдження наявностi або вiдсутностi вини необхiдне при
вирiшеннi питання про покладання на автотранспортне пiдприємство
вiдповiдальностi за втрату, недостачу, псування або пошкодження
вантажу (статтi 133 та 134 Статуту). Тiльки за наявнiстю вини
автотранспортного пiдприємства на нього може бути покладена
вiдповiдальнiсть за прострочку в доставцi вантажу (стаття 138
Статуту).
Як приклад, застосування майнової вiдповiдальностi автотранспортного
пiдприємства i вантажовiдправника без вини можна навести стягнення з
них штрафу за невиконання зобов'язання щодо обсягiв належного до
перевезення вантажу, оскiльки стаття 132 Статуту передбачає вичерпний
oepek3j обставин, за якими вони звiльняються вiд вiдповiдальностi за
вказане порушення.
3.3. Вiдповiдальнiсть за прийнятий до перевозки вантаж несе
автотранспортне пiдприємство (стаття 362 Цивiльного кодексу України та
стаття 133 Статуту). Розмiр цiєї вiдповiдальностi встановлений статтею
136 Статуту.
Поряд з цим слiд мати на увазi таке. Вiдповiдно до пiдпункту "i"
пункту 7 Типового договору на централiзований завоз (вивiз) вантажiв
на станцiї залiзниць, у порти (на пристанi) i аеропорти (додаток 1 до
роздiлу 47 Правил) перевiзник зобов'язаний у випадках недостачi або
пошкодження вантажу витребувати вiд станцiї (порту, пристанi)
комерцiйнi та iншi акти, а в разi вiдмови вiд складання акту оскаржити
таку вiдмову у встановленому порядку та здiйснити прийомку у
вiдповiдностi з чинними iнструкцiями.
Якщо перевiзник не виконав цього обов'язку, вiн несе перед замовником
майнову вiдповiдальнiсть у розмiрi фактичної шкоди (пункт 15 Типового
договору), тобто тих сум, якi б замовник мав право стягнути з
попереднього перевiзника або з вантажовiдправника.
4. Вiдповiдальнiсть автотранспортного пiдприємства за втрату,
недостачу i пошкодження вантажу
4.1. Вiдповiдно до статей 140 i 165 Статуту вантаж вважається
втраченим по закiнченнi 30 дiб з дня закiнчення строку його доставки
при мiжмiських перевезеннях i 10 дiб з дня прийняття вантажу при
мiських i примiських перевезеннях. Строки доставки вантажу i порядок
їх обчислення встановленi параграфом 12 роздiлу 45 та параграфу 16
роздiлу 46 Правил.
Таким чином, якщо вантаж не доставлений в зазначенi строки
вантажоодержувач (вантажовiдправник) має право пред'явити до
автотранспортного пiдприємства, який прийняв вантаж до перевозки,
претензiю про вiдшкодування дiйсної його вартостi (пункт "а" статтi
136 Статуту).
Пiсля пред'явлення такої претензiї доставка перевiзником частки
вантажу не породжує для заявника обов'язку пред'явити нову претензiю
про недостачу вантажу.
4.2. Видача вантажу провадиться автотранспортним пiдприємством у
залежностi вiд того, як перевiзник прийняв його вiд
вантажовiдправника. Якщо вантаж прийнятий за вагою та кiлькiстю мiсць
i перевозився не за пломбами вiдправника, автотранспортне пiдприємство
повинно видати вантаж з перевiркою у тому ж порядку, в якому вантаж
було прийнято вiд вантажовiдправника.
Вiдповiдно до статтi 65 Статуту вантажi, вантажi, що прибули у
справних автомобiлях, причепах, окремих секцiях автомобiля,
контейнерах i цистернах з непошкодженими пломбами вiдправника
видаються вантажоодержувачу без перевiрки ваги, стану вантажу i
кiлькiсть мiсць.
Перевiзник зобов'язаний видати вантаж з перевiркою у випадках прибуття
його в несправному кузовi або з пошкодженими пломбами, а також з
пломбами попутної вантажної автостанцiї. Вантаж видається з перевiркою
i тодi, коли навантаження здiйснено автотранспортним пiдприємством зi
складу вантажної станцiї або у випадках видачi зi складу автостанцiї
(стаття 66 Статуту).
В усiх випадках тарнi i штучнi вантажi видаються з перевiркою ваги i
стану вантажу тiльки у пошкоджених мiсцях.
У залежностi вiд того, як вантаж прийнятий до перевозки, також стану
транспортних засобiв, у пунктi призначення вирiшується питання про
порядок оформлення результатiв видачi вантажу одержувачу. Якщо
вiдправник здав автотранспортному пiдприємству для перевозки вантаж
без визначення ваги i кiлькостi, тобто в опломбованих транспортних
засобах, i автомобiль, його секцiя, контейнер прибули у справному
станi з непошкодженими пломбами вiдправника, вантажоодержувач у
товарно-транспортнiй накладнiй своїм пiдписом та печаткою (штампом)
засвiдчує прийом вантажу (параграф 7 роздiлу 5 Правил).
За цих обставин прийомка вантажу за кiлькiстю та якiстю провадиться
одержувачем без участi перевiзника вiдповiдно до вимог Iнструкцiї про
порядок прийомки продукцiї i товарiв за кiлькiстю та якiстю.
Оскiльки у даному випадку водiй не уповноважений брати участь у
складаннi акту прийомки вантажу одержувачем, акт, складений тiльки за
участю одержувача та водiя, визнається одностороннiм.
4.3. Обставини, що можуть служити пiдставою для матерiальної
вiдповiдальностi автотранспортних пiдприємств при автомобiльних
перевезеннях, стверджуються записами в товарно-транспортних
документах.
Якщо перевiзник зобов'язаний видати вантаж з перевiркою ваги i
кiлькостi мiсць, результати видачi фiксуються в товарно-транспортному
документi з зазначенням обставин, перелiчених у параграфi 2 роздiлу 9
Правил. Вiдповiдно до параграфу 3 цього роздiлу Правил записи в
товарно-транспортних документах, зокрема, про невiдповiднiсть ваги i
кiлькостi мiсць вантажу, повиннi засвiдчуватися пiдписом одержувача та
водiя, який є представником автотранспортного пiдприємства.
Одностороннi записи як вантажоодержувача, так i водiя визнаються
недiйсними. Тому, в разi розбiжностей мiж одержувачем i водiєм, а
також при ухиленнi водiя вiд засвiдчення факту недостачi вантажу в
товарно-транспортному документi або вiд складання акту
вантажоодержувач зобов'язаний поруч iз записом про недостачу вантажу у
зазначеному документi, здiйснити його приймання за правилами,
встановленими параграфом 5 роздiлу 9 Правил.
4.4. Автотранспортне пiдприємство несе вiдповiдальнiсть за прийнятий
до перевозки вантаж поки не доведе, що втрата, недостача, псування або
пошкодження вантажу сталися через обставини, яким вiн не мiг запобiгти
i усунення яких вiд нього не залежало. Перелiк цих обставин, обов'язок
доведення яких покладений на перевiзника, наведений у статтi 133
Статуту.
Якщо незбереження вантажу сталося за обставин, перелiчених у статтi
134 Статуту, обов'язок доведення вини автотранспортного пiдприємства
покладений на заявника претензiї.
Зокрема, якщо одержувач прийняв вантаж вiд автотранспортного
пiдприємства за нiбито справними пломбами вантажовiдправника, а потiм
судовими або слiдчими органами буде встановлено, що до видачi вантажу
справнiсть пломби не була забезпечена, автотранспортне пiдприємство
має нести вiдповiдальнiсть за недостачу вантажу, встановлену
одержувачем у належному порядку.
Згiдно з параграфами 4 та 14 роздiлу 3 Правил пломби
вантажовiдправника повиннi мати скорочене найменування вiдправника та
контрольнi знаки з лiтерним i цифровим позначенням. Вiдповiдно до
параграфу 15 цього роздiлу Правил автотранспортне пiдприємство не
повинно здiйснювати перевезення вантажу з неправильно навiшеною
пломбою або з неясним вiдтиском встановлених знакiв. При виявленнi цих
обставин вантажоодержувачем, за його вимогою автотранспортне
пiдприємство повинно видати вантаж з перевiркою, результати якої
зазначаються в товарно-транспортному документi або в актi. У цьому
випадку перевiзник несе вiдповiдальнiсть за незбереження вантажу доки
не доведе вiдсутнiсть своєї вини.
З метою встановлення причин несхоронностi вантажу, що не виключає
необхiдностi проведення експертизи пломб, вантажоодержувач повинен
iндивiдуалiзувати пломби i зберiгати їх до вирiшення спору про мiсце i
причини недостачi вантажу. Iндивiдуалiзацiя пломб полягає у поданнi
доказiв їх незалежностi до конкретного транспортного засобу i
виключення можливостi доступу до пломб у перiод їх зберiгання.
5. Вiдповiдальнiсть за невиконання зобов'язань щодо обсягiв
перевезення вантажу
5.1. Вiдповiдно до статтi 128 Статуту автотранспортнi пiдприємства,
вантажовiдправники i вантажоодержувачi несуть взаємну матерiальну
вiдповiдальнiсть за невиконання плану перевезень i прийнятого до
виконання разового замовлення.
Оскiльки в даний час до автотранспортних пiдприємств плани перевезень
вантажiв не доводяться, сторони несуть зазначену вiдповiдальнiсть за
невиконання зобов'язань щодо обсягiв належного до перевезення вантажу
за договором (разовим замовленням).
Однак, при вирiшеннi спорiв, пов'язаних з невиконанням цих
зобов'язань, слiд виходити з того, що статтею 128 Статуту встановлена
вiдповiдальнiсть за невивезення вантажу у кiлькостi, передбаченiй
"мiсячним планом". У зв'язку з цим, до змiни цiєї статтi Статуту, слiд
виходити з того, що встановлений нею штраф стягується за невивезення
вантажу у кiлькостi, передбаченiй договором на певний мiсяць.
Нормативними актами, що регулюють вказанi вiдносини, не передбачено
загального принципу виконання квартальних обсягiв перевезення вантажу
рiвномiрно по мiсяцях i тому арбiтражний суд не має пiдстав при
вирiшеннi спору, пов'язаного зi стягненням штрафу, для подiлу
квартального обсягу на три мiсяцi. Таким чином, якщо в договорi
вiдсутнi обсяги вивезення вантажу по мiсяцях, жодна з сторiн не має
права на стягнення встановленого статтею 128 Статуту штрафу.
5.2. Виконання зобов'язань щодо кiлькостi належного до перевозки
вантажу враховується в облiковiй картцi, яка пiдписується
автотранспортним пiдприємством i вантажовiдправником
(вантажоодержувачем). На пiдставi цiєї картки автотранспортне
пiдприємство пiсля закiнчення мiсяця, але не пiзнiше 10 числа
наступного мiсяця, повiдомляє вантажовiдправнику (вантажоодержувачу)
розрахунок належної кожнiй з сторiн сум штрафу, якi пiдлягають сплатi
в п'ятиденний строк. Якщо вантажовiдправник або вантажоодержувач
вiдмовляється вiд пiдписання облiкової картки, про це складається акт
(параграф 5 додатка 2 до роздiлу 1 Правил).
У випадку ухилення боржника вiд сплати штрафу, право на пред'явлення
dn нього претензiї виникає з дня закiнчення строку, встановленого для
звiрення записiв в облiковiй картцi (параграфи 6 та 12 додатка 2 до
роздiлу 1 Правил).
5.3. Вiдповiдно до статтi 44 Статуту автотранспортнi пiдприємства в
разi неподачi з їх вини рухомого складу, передбаченого договором
мiсячного обсягу перевезення вантажiв, зобов'язанi на вимогу
вантажовiдправника (вантажоодержувача) видiляти автомобiлi для
поповнення недовантаження протягом наступного мiсяця даного кварталу.
Рухомий склад не наданий в останньому мiсяцi кварталу, повинен бути
видiлений в першому мiсяцi наступного кварталу.
Порядок видiлення автомобiлiв для поповнення недовантаження
встановлюється за погодженням сторiн i потiм цi автомобiлi подаються
на пiдставi заявок вантажовiдправника (вантажоодержувача) (параграф 11
роздiлу 1 Правил). Отже, при порушеннi цього погодженого порядку
сторони несуть вiдповiдальнiсть, встановлену статтями 128, 128-1 та
131 Статуту.
5.4. Статтею 132 Статуту встановлений вичерпний перелiк обставин, за
якими сторони звiльняються вiд сплати штрафу за невиконання
зобов'язань щодо обсягiв належного до перевезення вантажу.
При вирiшеннi спорiв про стягнення штрафу слiд мати на увазi, що:
а) автотранспортне пiдприємство має право вiдмовитись вiд перевезення,
якщо вантажовiдправником пред'явлено до перевезення вантаж, не
зазначений заявкою або прийнятим до виконання разовим замовленням, або
з призначенням в iнший пункт (стаття 145 Статуту);
б) вантаж, який був пред'явлений вантажовiдправником у станi, що не
вiдповiдає правилам перевезення, i не був приведений ним у належний
стан у строк, який забезпечує своєчасне вiдправлення, вважається
непред'явленим (стаття 52 Статуту);
в) до внесення провiзної плати автотранспортнi пiдприємства, як
правило, вантажi до перевезення не приймають (стаття 104 Статуту);
г) подача рухомого складу, непридатного до перевезення передбаченого
договором вантажу, дорiвнюється неподачi транспортних засобiв (стаття
44 Статуту).
6. Деякi iншi умови договору перевозки вантажiв автотранспортом
6.1. Вiдповiдно до статтi 128-1 Статуту автотранспортне пiдприємство,
вантажовiдправник несуть вiдповiдальнiсть за неподачу або
невикористання контейнерiв, що належать автотранспортному
пiдприємству.
Таким чином, ця норма поширюється на випадки невиконання
автотранспортним пiдприємством зобов'язань по завозу контейнерiв, що
належать залiзницi. За невиконання такого зобов'язання автотранспортне
пiдприємство несе вiдповiдальнiсть за статтею 128 Статуту, тобто не за
кiлькiсть недоданих контейнерiв, а за тонни невивезеного вантажу.
6.2. При вирiшеннi питання про вiдповiдальнiсть автотранспортного
пiдприємства, що здiйснює централiзований завоз (вивiз) вантажiв, або
вантажоодержувача за затримку понад встановленi норми контейнерiв
залiзницi слiд виходити з такого.
Згiдно з параграфом 19 роздiлу 25 Правил перевезення вантажiв в
унiверсальних контейнерах Мiнiстерства шляхiв сполучення при
здiйсненнi транспортно-експедицiйного обслуговування за договорами мiж
автотранспортним пiдприємством i залiзницею вiдповiдальнiсть перед
залiзницею за затримку її контейнерiв понад встановленi норми (стаття
157 Статуту залiзниць) несуть автотранспортнi пiдприємства.
Виключення з цього зроблено лише щодо вiдповiдальностi за умови
вiдкриття пунктiв обмiну контейнерiв на пiдприємствах-одержувачах.
Вiдповiдно до параграфу 27 зазначених Правил у випадках затримки
контейнерiв на цих пунктах понад встановленi норми вiдповiдальнiсть
перед залiзницею несе те пiдприємство (органiзацiя), у веденнi якого є
такий пункт обмiну контейнерiв.
6.3. З набранням чинностi Законом України вiд 3 грудня 1996 року "Про
внесення змiни до Цивiльного кодексу Української РСР" не може
застосовуватися стаття 149 Статуту. Спори, пов'язанi зi стягненням
штрафiв, передбачених статтями 142, 143, частиною другою статтi 146,
статтею 148 Статуту, вирiшуються арбiтражними судами на загальних
пiдставах.
(пункт 6.3 змiнено згiдно з роз'ясненням
Вищого арбiтражного суду вiд 18.11.97 р. N 02-5/445)
7. Перевезення вантажiв у попутному напрямi
7.1. Згiдно з пунктом 25 Iнструкцiї про порядок завантаження у
попутному напрямi пiдприємствами автомобiльного транспорту загального
користування порожнiх вантажних автомобiлiв пiдприємств i органiзацiй
вiдповiдальнiсть за несхороннiсть вантажiв перед вантажовiдправниками
несуть автостанцiї, якi завантажили порожнi автомобiлi. У свою чергу
володiльцi автотранспорту несуть цю вiдповiдальнiсть перед
автостанцiями, якi забезпечили завантаження. Таким чином,
вантажоодержувачi, якi не одержали вантаж або одержали його з
недостачею, зiпсованим або пошкодженим, не мають права пред'являти
претензiї та позови нi до автостанцiї, яка завантажила автомобiлi у
попутному напрямi, нi до володiльця автотранспорту.
Якщо позов пред'явлений до цих органiзацiй та до вантажовiдправника,
арбiтражний суд на пiдставi п. 1 статтi 65 Арбiтражного процесуального
кодексу України повинен виключити з числа вiдповiдачiв автостанцiю та
володiльця автомобiля i порушити провадження у справi тiльки вiдносно
вантажовiдправника. Якщо арбiтражний суд у стадiї пiдготовки справи до
розгляду цього не зробив, то на пiдставi поданих позивачем доказiв вiн
вирiшує питання про задоволення позову за рахунок вантажовiдправника,
а по вiдношенню до iнших вiдповiдачiв у позовi слiд вiдмовити. Така
вiдмова у позовi не позбавляє вантажовiдправника права на звернення з
позовом до автостанцiї, а автостанцiї - до володiльця автомобiля.
7.2. Взаємовiдносини сторiн щодо перевезення вантажiв у попутному
напрямi не випливають iз Статуту автомобiльного транспорту. Виходячи з
п. 29 зазначеної Iнструкцiї, питання про вiдшкодування шкоди,
заподiяної несхороннiстю вантажiв, слiд вирiшувати на пiдставi
загальних норм цивiльного законодавства України. Щодо порядку
доарбiтражного врегулювання спору, то з цього питання необхiдно
керуватись роздiлом 2 Арбiтражного процесуального кодексу України, а
не Статутом автомобiльного транспорту.
8. Визнати такими, що втратили чиннiсть iнструктивнi листи
Держарбiтражу УРСР вiд 13 квiтня 1970 року N 7 "Про порядок стягнення
xrp`ts за вiдмову вiд оформлення товарно-транспортних документiв або
путьових листiв при автоперевозках"; 25 квiтня 1978 року N К-18 "Про
деякi питання практики вирiшення спорiв, пов'язаних з недостачами
вантажiв при перевозках автомобiльним транспортом"; 4 червня 1979 року
N К-18 "Про застосування статтi 161 Статуту автомобiльного транспорту
УРСР"; 15 сiчня 1982 року N К-18 "Про деякi питання практики вирiшення
спорiв, пов'язаних з несхороннiстю вантажiв при автомобiльних
перевозках".